Наші пращури обожнювали кожне стебельце. За віруваннями, обрядові традиції, пов’язані з рослинним світом, мали забезпечити здоров’я, добробут сім’ї, плодючість землі та щастя. Вагомими символами в Україні стали калина, верба, барвінок, волошки, вишня, євшан-зілля, жито, мак, тополя, яблуня, мальва, конвалія, рута-м’ята, лобода та інші рослини.
Калина – це символ вогню, сонця, неперервності життя, роду українців, України, Батьківщини, дівочої чистоти й краси, вічної любові, кохання, вірності, гармонії життя та природи, материнства, плодючості, символ нескореності та стійкості, українського козацтва, незрадливої світлої пам’яті, єдності нації, потягу до своїх традицій, звичаїв. «Без верби й калини – нема України» – каже народна мудрість. Раніше калину висаджували в кожній садибі. Нею прикрашали найсвятіше – молоду, весільний коровай, оселю. І проводжали у вирій, на вічний спочинок теж із калиною. Чому саме вона стала глибоким народним символом? Це зумовлено багатьма чинниками – кольором цвіту, плодів, формою, лікувальними властивостями, світоглядом, традиціями наших предків. Можливо, їх вражало те, що серед морозної зими гордо палахкотіли вогнисті, блискучі кетяги. Ніякий мороз не міг здолати калину. Так як і віковічний потяг народу до волі, краси, гармонії, правди. Етимологія слова «калина» пов’язана з поняттям вогню, води – першоелементами земного життя. Суцвіття білих віночків нагадувало сонце, а білий колір був сакральним. Насінини калини за формою дуже схожі на червоне серце. В Україні колись святим було материнське побажання: «Будь, доню, і ти червоною та здоровою калиною, незайманою та чистою до вінця!». Одним із найважливіших символічних значень калини було «чиста дівоча врода». Символізувала вона і вірне, довічне кохання. Ламати калину означало виходити заміж, любити. Символізуючи відновлювану від покоління до покоління кров українського народу, калина тим самим символізує його невмирущість, непідвладність часові. Філософським, глибоким є й символічний образ «калинового мосту». Калина – символ розквіту, міст – життя, що з’єднує два береги, молодість і старість, народження і смерть. Сумну символіку мала калина на хвилину вічної розлуки з дорогою людиною. Її часто висаджували на могилах неодружених дівчат та хлопців. Цвітом або кетягами калини обвивали домовину. І все ж кущ калини не був символом смерті. Навпаки, посаджена в головах калина символізувала продовження життя та світлу пам’ять.
Рута-м’ята - це символ очищення, дівочості, цнотливості, відвернення злих духів. У Європі набула значення смутку та горя. У народній поезії українців це поширений фольклорний символ. Вінок із рути означав дівування. Зів’яла рута – символ втраченої цноти. Часто рута символізує розлуку, самотність, нерозділене кохання.
Мальва – це символ найдорожчого, любові до рідної землі, до народу. Не було села, а в ньому хати, де б не росли під вікнами мальви – прекрасні обереги нашої духовної спадщини. Всім, хто вирушав у далеку-далеку дорогу, ці квіти нагадували: там земля мила, де мати родила!
Конвалія – це символ дівочої чистоти, скромності, весни. У християнстві ця тендітна квітка – це емблема непорочної Діви Марії і символ пришестя Христа. В українській народній поезії конвалія символізує пробудження природи, цнотливість, дівочість, скромність.
Барвінок - це символ радісної життєвої сили, вічності, провісника весни та емблема викривальних сил, невмирущої пам’яті, незайманості. Барвінок, як й інші ранні квіти, вважали провісником весни. Його блискучо-зелене тверде листя не гине ні влітку від спеки, ні зимою від холоду, морозу і снігу. Він став символом радісної життєвої сили, вічності і був перенесений із лісу в сади біля людських осель. Барвінок тулили до всього, що потребувало вічності, краси, життєстійкості (наприклад, народженій дитині до свічки, щоб життя було дов гим і щасливим, до свічок весільних, щоб любов наречених була нев’янучою, до весільного калача, щоб людські серця до молодят горнулися). Барвінок на могилах знаменує невмирущу вічну пам’ять про покійних. Тому один із видів барвінку (барвінок малий) українці називають хрещатим барвінком, а в Альпах його нарекли фіалкою мерців. До весілля наречена брала на свій вінок барвінок із родинних могил, щоб шлюб міцно оберігався. Дівчині, яка починала дівувати, мати давала в пазуху барвінку з найдавнішої родової могили, щоб оберігав її долю, дівочу честь, цноту. Барвінок, разом із ягодами калини, – це символ дівоцтва, незайманості. Також барвінок є емблемою викривальних сил. Він допомагає викривати чаклунів. Якщо почепити вінок із барвінку над вхідними дверима, тоді й чаклунку видно, вірили у народі.
Волошки - це символ святості, чистоти, привітності та чемності, хлоп’ячої краси й добра. Волошки – запашна лікувальна трава із синіми квітами, сильним стійким запахом. Колись селяни розводили їх поблизу своїх осель. Волошки мали широке ритуальне застосування – їх клали за ікони, прикрашали хрести в церквах, святили на Маковія (14 серпня), на Спаса (19 серпня). На Трійцю із волошок плели обрядові вінки. На думку етнографів, сакралізація цієї рослини пов’язана з легендами про знайдення хреста Господнього. На місці, де євреї сховали хрест Спасителя, виросла пахуча й цілюща трава, яку в Україні назвали «волошки». За іншою легендою, рослина одержала назву «від імені святого Василя Великого, який начебто за життя дуже полюбляв квіти й зелень і завжди прикрашав ними свою оселю». Вінки з освячених волошок одягали на голову померлим дівчатам, також ці квіти клали в труну. Волошки інколи були атрибутом весільної обрядовості, ними кропили молодих, із них робили купіль для дітей при хворобах. Також вони символізують святість, чистоту, красу коханої.
|
