У статті 7 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» зазначено, що страховий стаж – це період (строк), протягом якого особа підлягала загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем або нею страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини.
Страховий стаж обчислюється за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, а до впровадження такої системи – у порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
Статтею 6 цього закону не передбачено включення до кола осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, учнів, студентів, аспірантів, докторантів (крім випадків, коли ці особи працюють за наймом) і відповідно не передбачено сплату за них страхових внесків до Фонду. Тому періоди навчання після 28 лютого 2001 р. до страхового стажу не включаються.
Чи включається до страхового стажу час навчання?
Якщо такі періоди мали місце до 28 лютого 2001 р., то відповідно до п.5 раніше діючих Правил обчислення загального трудового стажу для призначення працівникам допомоги по тимчасовій непрацездатності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 1998 року № 1658, час навчання у вищому закладі освіти (у тому числі на підготовчих відділеннях), в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі з денною (очною) формою навчання до загального стажу для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності не враховувався.
Отже, до 1 січня 2011 року страховий стаж для оплати листків непрацездатності обчислюється на підставі документів і в порядку, визначеному законодавством, що діяло раніше.
Винятком було зарахування до загального трудового стажу періоду навчання в професійно-технічному училищі. Отже, період навчання в профтехучилищі зараховується до страхового стажу застрахованої особи для оплати листка непрацездатності до 27 лютого 2001 р. включно.
Якщо під час проходження студентом вищого навчального закладу практики, його приймають на робоче місце і посаду, що оплачується, то у такому разі період проходження виробничої практики зараховується до страхового стажу незалежно від того чи мав він місце до 28 лютого 2001 р., із 28 лютого 2001 р. до 31 грудня 2010 р. чи після 1 січня 2011 р.
У цьому випадку із студентом, який навчається на очному відділенні вищого навчального закладу, обов’язково укладається строковий трудовий договір, згідно з яким йому нараховується заробітна плата, з якої утримуються страхові внески.
При цьому варто зважати на те, що після 1 січня 2011 р. якщо зарплата студента за фактично відпрацьований час у місяці не буде сягати розміру мінімальної (і сума страхового внеску буде меншою за мінімальний), цей місяць до страхового стажу увійде не повністю, а пропорційно сумі сплаченого страхового внеску.
Уряд вважає неприпустимим забезпечення економії бюджетних коштів за рахунок зменшення розмірів надбавок і доплат , які встановлені працівникам закладів та установ освіти.
Кабінет Міністрів України запевнив освітян, що проект Закону України «Про удосконалення норм законів з метою забезпечення фінансово-економічної стабільності в Україні», який спричинив негативний резонанс серед педагогічних працівників та науковців, Уряд не підтримав і цей документ офіційно не поданий на розгляд до Верховної Ради України.
Окрім того, Уряд не приймав жодних рішень, які б передбачали звуження трудових прав працівників навчальних закладів та установ освіти або зменшення розмірів їх фінансового забезпечення.
Профспілка освітян подала апеляцію на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2014 року у справі за позовом Профспілки працівників освіти і науки України до Кабінету Міністрів України, третя особа Міністерство освіти і науки України про визнання протиправними та скасування постанов від 25.03.2014 № 88 та від 25.03.2014 № 89 (справа про 20% надбавку педагогічним працівникам за престижність праці та 50% надбавку бібліотечним працівникам за особливі умови праці). Вказаним рішенням суду у задоволенні позову Профспілки відмовлено.
Оскаржуваними постановами Кабінет Міністрів України суттєво змінив умови виплати цих надбавок педагогічним та бібліотечним працівникам: замість фіксованого розміру надбавки встановлено граничний розмір цієї надбавки; визначено, що конкретний розмір надбавки в межах граничного розміру буде встановлюватися керівником закладу (установи) у межах фонду оплати праці.
Профспілка вимагає скасувати постанови Уряду, оскільки вони прийняті з порушенням норм чинного законодавства (матеріального та процесуального), зокрема, положень статей 22, 43 Конституції України, статті 57 Закону України «Про освіту», статей 8, 21, 22 Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Генеральної угоди про регулювання основних принципів і норм реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин в Україні на 2010-2012 рр., Галузевої угоди між Міністерством освіти і науки України та ЦК Профспілки працівників освіти і науки України на 2011-2015 роки, які встановлюють:
– заборону при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звужувати зміст та обсяг існуючих прав і свобод громадян;
– державні гарантії педагогічним працівникам на належні умови праці, їх правовий та соціальний захист;
– заборону суб’єктам організації оплати праці в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами;
– заборону Кабінету Міністрів України делегувати власні функції регулювання оплати праці працівників бюджетної сфери керівникам бюджетних установ та закладів;
– зобов’язання Кабінету Міністрів України щодо системного підвищення заробітної плати в бюджетній сфері, зокрема, підвищення розмірів оплати праці педагогічних працівників, приведення цих розмірів у відповідність до вимог ст. 57 Закону України «Про освіту», виплати 20-відсоткової надбавки за престижність педагогічної праці та її поширення на всі категорії працівників тощо.
При прийнятті оскаржуваних постанов Уряд порушив принципи діяльності Кабінету Міністрів України, зокрема, принципи гласності, відкритості та прозорості, не дотримався вимог Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 № 996, а саме: не провів обов’язкової консультації із Спільним представницьким органом всеукраїнських профспілок, а також порушив законодавчі норми, які регламентують процедуру підготовки, погодження та прийняття проектів актів Кабінету Міністрів України.
Всупереч положенням Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою КМ України від 18.07.2007 № 950, проекти оскаржуваних актів, як такі, що стосуються регулювання трудових, соціальних, економічних відносин:
– не були погоджені усіма заінтересованими органами, у тому числі уповноваженим спільним представницьким органом всеукраїнських профспілок (СПО);
не були розміщені на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів;
– внесені на розгляд засідання Кабінету Міністрів України без їх попереднього розгляду на Урядовому комітеті, без експертного висновку Секретаріату Кабінету Міністрів України та протоколу засідання Урядового комітету;
– під час опрацювання проектів актів не були вжиті вичерпні заходи для врегулювання розбіжностей (не проведені узгоджувальні процедури, консультації, наради, робочі зустрічі тощо), зокрема, узгоджувальні процедури з профспілковою стороною;
– не проведено антикорупційну та антидискримінаційну експертизи проектів оскаржуваних актів Кабінету Міністрів;
– до пояснювальної записки не надано фінансово-економічні розрахунки;
– під час розроблення проектів оскаржуваних актів: 1) не проаналізовано стан справ у відповідній сфері правового регулювання, причини, які зумовлюють необхідність підготовки проекту; 2) не визначено предмет правового регулювання, механізм вирішення питання, що потребує врегулювання; 3) не передбачені правила і процедури, які, зокрема, унеможливлювали б вчинення корупційних правопорушень тощо.
Профспілка в апеляційній скарзі просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.09.2014 та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Відповідно до статті 95 Кодексу законів про працю України (КЗпП) мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).
Статтею 96 КЗпП встановлено, що основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).
Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників – залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.
Формування тарифної сітки (схеми посадових окладів) провадиться на основі тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).
Таким чином, оплата праці на рівні мінімальної заробітної плати допустима тільки для простої некваліфікованої праці.
Назви таких професій передбачено розділом 9 Національного класифікатора України ДК 003:2010 «Класифікатор професій» (КП) – «Найпростіші професії».
Встановлення оплати праці працівникам інших професій, передбачених 1-8 розділами КП, є порушенням законодавства про працю, а саме статті 96 КЗпП.
Включення до трудових договорів умов, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівника, є недопустимим (ст. 16 КЗпП).
Відповідальність за порушення законодавства про працю передбачено статтями 172 і 173 Кримінального кодексу України та статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Кримінальний кодекс України:
Стаття 172. Грубе порушення законодавства про працю
1. Незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також інше грубе порушення законодавства про працю – караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.
2. Ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, вагітної жінки чи матері, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, – караються штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.
Стаття 173. Грубе порушення угоди про працю
1. Грубе порушення угоди про працю службовою особою підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, а також окремим громадянином або уповноваженою ними особою шляхом обману чи зловживання довірою або примусом до виконання роботи, не обумовленої угодою, – карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.
2. Ті самі дії, вчинені стосовно громадянина, з яким укладена угода щодо його роботи за межами України, – караються штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.
Кодекс України про адміністративне правопорушення:
Стаття 41. Порушення вимог законодавства про працю та про охорону праці
Порушення встановлених термінів виплати пенсій, стипендій, заробітної плати, виплата їх не в повному обсязі, терміну надання посадовими особами підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та фізичними особами – підприємцями працівникам, у тому числі колишнім, на їхню вимогу документів стосовно їх трудової діяльності на даному підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи-підприємця, необхідних для призначення пенсії (про стаж, заробітну плату тощо), визначеного Законом України «Про звернення громадян», або надання зазначених документів, що містять недостовірні дані, порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення, а також інші порушення вимог законодавства про працю – тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян – суб’єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці крім порушення, передбаченого частиною третьою цієї статті – тягне за собою накладення штрафу на працівників від чотирьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та громадян-суб’єктів підприємницької діяльності – від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Порушення встановленого порядку повідомлення (надання інформації) центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, про нещасний випадок на виробництві – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, і на фізичних осіб, які не мають статусу підприємців та використовують найману працю, від двадцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Голова Комітету з питань освіти і науки у Верховній Раді Лілія Гриневич на своїй сторінці у Facebook опублікувала документ, адресований керівникам загальнооствітніх навчальних закладів, щодо оплати праці вчителів.
Міністерство освіти і науки України інформує керівників навчальних закладів, працівників методичних служб, органів управління освітою та педагогів, що здійснення науково-дослідницької та пошукової роботи вчителем в обов’язковому порядку не передбачене жодним нормативно-правовим актом у галузі освіти. А тому така вимога до педагога є неприпустимою і відволікає вчителів від виконання своїх безпосередніх обов’язків – надання дітям якісної освіти.
МОН доручає припинити практику покладання на вчителів функції обов’язкового здійснення науково-дослідницької та пошукової роботи (лист МОН №1/9-186 від 11.11.2014). Учитель у процесі підготовки до занять, проведенні уроків та позакласних заходів фактично й здійснює повсякденно таку роботу з широкого спектру науково-методичних завдань.
Принагідно, Міністерство освіти звертає увагу методичних служб усіх рівнів, органів управління освітою та освітян на Наказ від 27.05.2014 №648 «Щодо припинення практики створення та вимагання від дошкільних, загальноосвітніх ат професійно-технічних та позашкільних навчальних закладів документації та звітності, не передбаченої законодавством України».
