Право громадян на соціальний захист під час безробіття гарантується статтею 46 Конституції України та забезпечується реалізацією Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Умови отримання допомоги по безробіттю, її тривалість і розмір визначаються, зокрема, статтями 22, 23 Закону та Порядком надання допомоги по безробіттю, затвердженим наказом Мінпраці України від 20.11.2000 № 307.
Право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування.
Посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність.
Законом України від 28.12.2014 № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов’язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» внесені зміни до Кодексу законів про працю України та інших законодавчих актів в частині посилення відповідальності роботодавців за порушення в сфері трудових відносин.
На численні звернення науково-педагогічних та наукових працівників вищих навчальних закладів та наукових працівників наукових установ щодо їх пенсійного забезпечення у поточному та наступних роках інформуємо.
Умови та порядок пенсійного забезпечення наукових та науково-педагогічнихпрацівників (далі – наукова пенсія), визначене статтею 24 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» (із змінами).
З 1 квітня 201 5 року відповідно до частини 7 Закону України від 02 березня 201 5 року № 213-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» особам, яким призначена наукова пенсія, у період роботи на посадах, які дають право на призначення цієї пенсії, пенсія виплачується в розмірі, обчисленому відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Водночас цим же Законом вносяться зміни і до статті 47 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», відповідно до яких тимчасово, на період з 1 квітня 201 5 року по 31 грудня 201 5 року, працюючим пенсіонерам (в
тому числі тим, яким призначена наукова пенсія та які продовжують працювати на посадах науково-педагогічних та наукових працівників) розмір виплачуваної пенсії становить 85 відсотків від призначеного розміру, що перевищує 150 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність.
Ця норма не стосується осіб, яким призначена пенсія на умовах, передбачених Законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів». На період їх роботи на посадах, що дають право на таку пенсію, пенсія не виплачується.
За умови роботи осіб, яким призначена наукова пенсія, на посадах у вищому навчальному закладі, які не дають права на призначення наукової пенсії, також тимчасово, на період з 1 квітня 201 5 року по 31 грудня 201 5 року, розмір виплачуваної пенсії становить 85 відсотків від призначеного розміру, що перевищує 150 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність.
Згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 201 5 рік» прожитковий мінімум для осіб, що втратили працездатність, з 1 січня 201 5 року становить 949 гривень, а з 1 грудня – 1074 гривні.
Після звільнення з роботи виплата пенсії встановленої відповідно до статті 24 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» та Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» поновлюється. За ствердженням Пенсійного фонду України це означає, що після звільнення з посади розмір пенсій таким працівникам залишається на рівні, який був їм встановлений до 1 квітня 201 5 року.
Слід зазначити, що максимальний розмір наукової пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Пунктом 7 розділу I Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2.03.2015 р. № 213-VIII внесено зміни до частини двадцять восьмої статті 24 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» та викладено її у такій редакції:
«Пенсія, призначена особі відповідно до цієї статті (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), в період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії/щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених цим Законом, законами України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про судоустрій і статус суддів», виплачується в розмірі, обчисленому відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Законопроектом «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», реєстраційний № 1577, що був поданий Кабінетом Міністрів на розгляд Верховної Ради України, пропонувалася норма про вилучення з відповідних статей Законів України, «Про дошкільну освіту», «Про загальну середню освіту» положень, що регламентують діяльність методичних установ.
Завдяки вжитим ЦК Профспілки спільно з Комітетом Верховної Ради України з питань науки і освіти заходам вдалося не допустити внесення змін до цих законів щодо ліквідації районних, міських методичних кабінетів.
Уряд прийняв рішення про перенесення робочих днів у 2015 році. Відповідне розпорядження ухвалене на засіданні Кабінету Міністрів 12 листопада.
З метою створення сприятливих умов для святкування 1 січня – Нового року та 7 січня – Різдва Христового, а також раціонального використання робочого часу керівникам підприємств, установ і організацій рекомендовано перенести для працівників, яким установлено п’ятиденний робочий тиждень, робочі дні з:
– п’ятниці 2 січня – на суботу 17 січня;
– четверга 8 січня – на суботу 31 січня;
– п’ятниці 9 січня – на суботу 14 лютого.
Водночас такий режим роботи не стосується органів Пенсійного фонду, «Укрпошти», Казначейства та банків. Спеціальний режим роботи банків у зазначені дні визначає Національний банк.
З 1 січня 2014 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 липня 2013 року № 587 «Про затвердження Порядку надання одноразової адресної допомоги молодим працівникам, залученим до роботи в селах і селищах, та переліку професій (спеціальностей, напрямів підготовки), за якими надається така допомога».
Цей Порядок визначає механізм надання молодим працівникам, які уклали трудові договори на строк не менш як три роки із закладами, підприємствами, установами та організаціями державної і комунальної форми власності, що розташовані в селах і селищах (далі – заклади, підприємства, установи та організації), одноразової адресної допомоги (далі – допомога) за професіями (спеціальностями, напрямами підготовки) відповідно до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Допомога надається у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати за рахунок коштів державного бюджету у готівковій формі.
Переліки молодих працівників, яким повинна бути надана допомога, із зазначенням прізвища, імені, по батькові таких працівників, дати народження, коду та назви спеціальності, дати видачі диплома, даних про посаду та місце роботи подаються щороку до 1 грудня:
– закладами, підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, – таким міністерствам, органам;
– іншими закладами, підприємствами, установами та організаціями – Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним і районним держадміністраціям.
На підставі зазначених переліків міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні і районні держадміністрації визначають кількість молодих працівників та обсяг коштів, необхідний для надання допомоги, в межах відповідних бюджетних призначень і спрямовують такі кошти закладам, підприємствам, установам та організаціям.
Для отримання допомоги молодий працівник подає керівникові закладу, підприємства, установи та організації відповідну заяву.
У разі отримання допомоги молодий працівник втрачає право на отримання одноразової адресної грошової допомоги відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2006 р. N 1361 «Про надання одноразової адресної грошової допомоги деяким категоріям випускників вищих навчальних закладів».
Постанова Кабінету Міністрів України від 11 липня 2013 року № 587 та Порядок надання одноразової адресної допомоги молодим працівникам, залученим до роботи в селах і селищах.
Пунктом 2 Типових штатних нормативів позашкільних навчальних закладів, затверджених наказом Міністерства освіти і науки молоді та спорту України від 31.10.2012 р. № 1230, передбачено, що штатний розпис позашкільного навчального закладу розробляється в межах затвердженого місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування фонду заробітної плати з дотриманням вимог, передбачених цими Типовими штатними нормативами, з урахуванням типу навчального закладу, контингенту вихованців, учнів, слухачів, кількості груп, режиму роботи закладу, площ і санітарного стану приміщень, будівель і споруд, наявності філій і структурних підрозділів, а також технічних засобів навчання, обладнання та спорядження.
Тому при визначенні кількості посад прибиральників приміщень має враховуватись вся площа, що прибирається, в тому числі під час навчального процесу в другу зміну, з розрахунку 0,5 штатної одиниці на кожні 250 кв. м, але не менше 0,5 штатної одиниці на заклад (п.4.32 нормативів).
Згідно з п.4.45 нормативів кількість штатних одиниць посади робітника з комплексного обслуговування й ремонту будівель (слюсар-сантехнік, електромонтер з обслуговування та ремонту електроустаткування, столяр та ін.) визначається відповідно до Міжгалузевих норм чисельності робітників, що обслуговують громадські будівлі (будівлі управлінь, конструкторські і проектні організації), затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 11 травня 2004 року № 105. При цьому установлено, що у закладах, у яких протягом всього року забезпечуються гарячою водою душові та басейни, вводяться штатні одиниці робітників з комплексного обслуговування й ремонту будинків на рік, але не менше однієї штатної одиниці на заклад із загальної кількості штатних одиниць таких посад, передбачених цим пунктом.
Згідно з нормативами у разі роботи (чергування) слюсарів-сантехніків, електромонтерів з обслуговування та ремонту електроустаткування у дві зміни слід застосовувати коефіцієнт К зм = 1,3, в три зміни – К зм = 1,5.
Щодо урахування контингенту учнів, вихованців при застосуванні нормативів уведення посад робітників з комплексного обслуговування й ремонту будинків відповідно до наказу Міністерства праці та соціальної політики України № 105, то за інформацією з Міністерства освіти і науки України Міністерство соціальної політики України рекомендує застосовувати показник «Кількість працюючих та дітей у будівлі» відповідно до листа Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України та ЦК Профспілки працівників освіти і науки України від 18.02.2011 р. № 1/9-114, № 02-8/100.
Посада техніка (електрика) вводиться за наявності електричних силових ліній (незалежно від напруги), які потребують обслуговування фахівцем, та обслуговування і поточного ремонту приборів електропостачання, але не більше 1 штатної одиниці на заклад (п.4.37 нормативів). Інших будь-яких вимог щодо введення цієї посади Типовими штатними нормативами не встановлено.
Щодо посади інженера з охорони праці, то згідно з п. 4.38 вона вводиться за нормативами, але не більше 1 штатної одиниці на заклад.
Відповідно до ст.15 Закону України «Про охорону праці» на підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше осіб роботодавець створює службу охорони праці відповідно до типового положення, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони праці. На підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку. При цьому диференціації кількості посад залежно від чисельності працюючих законодавством не встановлено.
Разом з тим п. 6.31 Типових штатних нормативів передбачено, що штати закладів, до яких за обсягом та умовами праці не можуть бути застосовані ці штатні нормативи (заклад розраховано до 90 дітей або більше 960 дітей), затверджуються засновником.
Пунктом 2 наказу керівникам позашкільних навчальних закладів надано право у разі виробничої необхідності змінювати штати окремих структурних підрозділів або вводити посади (крім керівних), не передбачені штатними нормативами для даного закладу, у межах фонду оплати праці, доведеного лімітними довідками на відповідний період. Заміна посад працівників може здійснюватись лише у межах однієї категорії (педагогічного, господарсько-обслуговуючого тощо) персоналу.
Згідно з п. 3 наказу у разі виробничої необхідності за рахунок спеціального фонду навчальними закладами можуть бути введені додаткові посади.
У випадках, коли передбаченими штатними посадами не може бути забезпечено нормальне функціонування позашкільного навчального закладу, відповідні штатні одиниці посад можуть бути введені за рішенням місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування з виділенням для цього необхідного фонду оплати праці. До власних (самоврядних) повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері освіти статтею 32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. № 280 віднесено повноваження щодо управління закладами освіти, організація їх матеріально-технічного, фінансового забезпечення, створення необхідних умов для виховання дітей, сприяння діяльності позашкільних закладів.
Відповідно до частини третьої статті 179 КЗпП України та статті 18 Закону України «Про відпустки» після закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги по державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства.
Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до 2008 року надавалася у відповідності до пункту 4 статті 34 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001 року № 2240-IIІ.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 № 107-VI ця норма Закону № 2240 була виключена. Незважаючи на Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 про визнання змін до статті 34 Закону № 2240-IIІ неконституційними, дія цієї законодавчої норми не була відновлена.
Зазначена допомога виплачується на цей час застрахованим особам відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 21.11.1992 № 2811-XII. Умови призначення допомоги визначаються статтею 14 Закону, згідно з якою допомога призначається на підставі витягу з наказу (розпорядження) роботодавця про надання особі, яка фактично здійснює догляд за дитиною, відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Розмір допомоги визначається виходячи з різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 130 гривень (стаття 15 Закону № 2811-XII).
Допомога призначається і виплачується органами соціального захисту населення за місцем проживання батьків (усиновлювачів, опікуна, піклувальника) за рахунок коштів Державного бюджету України через субвенції до місцевих бюджетів (статті 4, 5 Закону № 2811-XII).
Для одержання допомоги до органів соціального захисту населення подаються такі документи:
– заява матері (батька, усиновлювача, опікуна, дідуся, бабусі або іншого родича, який фактично здійснює догляд за дитиною), що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики;
– копія або витяг з наказу (розпорядження) роботодавця про надання відпустки;
– копія свідоцтва про народження дитини;
– копія трудової книжки матері (батька, усиновлювача, опікуна, дідуся, бабусі або іншого родича), яка (який) здійснює догляд за дитиною;
– довідка з місця навчання (для осіб, які навчаються);
– довідка про те, що виплата допомоги по безробіттю або матеріальної допомоги по безробіттю не проводиться (для непрацюючих осіб, які перебувають на обліку в центрі зайнятості);
Органам соціального захисту населення забороняється вимагати для одержання допомоги інші документи.
Варто зазначити, що на період перебування працівниці у відпустці для догляду за дитиною роботодавець має право прийняти іншого працівника для заміщення тимчасово не зайнятої посади до фактичного виходу на роботу жінки, що знаходиться у відпустці. З таким працівником укладається строковий трудовий договір (ст. 23 КЗпП України).
У разі коли у працівника закінчилась відпустка для догляду за дитиною або ж такий працівник виявив бажання приступити до роботи на умовах неповного робочого часу, перебуваючи у цій відпустці, то він виходить на посаду, яку обіймав до отримання цієї відпустки. Інший працівник, який на час перебування зазначеного працівника у відпустці працював на цій посаді за строковим трудовим договором, підлягає звільненню за пунктом 2 статті 36 КЗпП України (закінчення строкового трудового договору).
Якщо після закінчення строку трудового договору трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк (стаття 39 КЗпП). При цьому наступне звільнення працівника провадиться на загальних підставах.
Крім того, відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років – частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням.
Обов’язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору.
На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
Трапляються випадки, коли працівниця, яка працює за строковим договором оформлює відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в період перебування першої працівниці у відпустці для догляду за дитиною.
Виникають питання стосовно третьої працівниці: на який строк її приймати – на час знаходження у відпустці першої працівниці чи другої? чи можливо звільнити другу працівницю у зв’язку із виходом попередньої працівниці?
Вважаємо, що строковий договір із третьою працівницією має укладатися на строк декретної відпустки першої працівниці, оскільки вона працювала за безстроковим трудовим договором і має переважне право на повернення до роботи.
Але, звертаємо увагу, що укладений з другою працівницею строковий трудовий договір (після виходу на роботу першої основної працівниці) трансформується у безстроковий.
Подальше звільнення працівниці, прийнятої за строковим трудовим договором на посаду основної працівниці, можливе лише у зв’язку зі скороченням чисельності працівників відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП після досягнення її дитиною трирічного віку та за умови, що вона не підпадатиме під категорію жінок, зазначених у статті 184 КЗпП, звільнення яких з ініціативи роботодавця не допускається.
Відповідно до п. 9 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.92 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав обов’язок з працевлаштування, якщо працівниці не було надано на тому самому або на іншому підприємстві (в установі, організації) іншої роботи або запропоновано роботу, від якої вона відмовилася з поважних причин (наприклад, за станом здоров’я).
Робота з неповним робочим часом регламентується статтею 56 Кодексу законів про працю України. Неповний робочий час має меншу за встановлену законодавством тривалість робочого часу.
Норма статті 56 не обмежує права сторін трудового договору на визначення тривалості неповного робочого часу. Тому тривалість робочого дня (тижня) має встановлюватися за угодою між працівником і роботодавцем.
Неповний робочий час може встановлюватися шляхом зменшення тривалості щоденної роботи; зменшення кількості днів роботи протягом тижня; одночасного зменшення кількості годин роботи упродовж дня і кількості робочих днів упродовж тижня.
Зазначеною статтею передбачено, що оплата праці в таких випадках провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.
Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень трудових прав працівників.
Тому при встановленні працівникові певного графіку роботи із зменшенням тривалості щоденної роботи розмір заробітної плати визначається за фактично відпрацьований час, виходячи із розміру посадового окладу та норми робочого часу відповідного місяця. Для цього розмір посадового окладу ділиться на місячну норму годин відповідного місяця та множиться на кількість фактично відпрацьованих годин.
Загальна кількість відпрацьованих працівником годин може зазначатися як в табелі обліку робочого часу, так і у відповідному наказі чи іншому розпорядчому документі керівника.
