Миргородська райСЮН

У статті на основі аналізу архівних документів і періодичної літератури проаналізовано загаль­ний рівень розвитку біологічної науки та особистий внесок учених-біологів Харківського університету.

Дослідженням історії розвитку біологічної науки цього періоду займалися В. М. Черняєв, О. А. Потеб­ня, Л. С. Ценковський, П. П. Сушкін та ін.

Основними центрами та базами наукової роботи в галузі розвитку біологічних наук на Україні у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. були зоологічні та біологічні кабінети, лабораторії, музеї, сади, створені при відомих університетах, зокрема Харківському, Київському та Новоросійському [10, 56].

Відкриття в Україні першого університету в Харкові було визначено всім перебігом економічного розвитку країни, перш за все потребами в кваліфікованих фахівцях різних галузей знань. Велика за­слуга у відкритті університету належить українському вченому, винахідникові і громадському діячеві В. Н. Каразіну. Завдяки зусиллям прогресивної громадськості були зібрані значні кошти, а 17 січня 1805 р. відбулося "свято освіти" - урочисте відкриття університету [4, 39].

Царський режим у цей період грубо втручався в життя університету, жорстоко обмежуючи його свободи. Проте і в таких умовах вчені Харківського університету наприкінці ХУІІІ - на початку ХІХ ст. мали великий вплив на формування закладу та перетворення його в осередок науки і вищої освіти. Такими представниками передової російської науки можна вважати А. Н. Бекетова, Л. С. Ценковсько- го, А. М. Нікольского, В. І. Палладіна, П. П. Сушкіна, В. М. Арнольді, А. Н. Краснова та ін. Завдячуючи цим постатям, Харківський університет з перших років свого існування виховав цілу плеяду видних учених-біологів - В. М. Черняєва, І. О. Калениченка, П. Т. Степанова, І. І. Мечникова, братів А. Я. і В. Я. Данилевських, В. К. Високовича, І. П. Щелкова та ін., які зіграли значну роль у розвитку біології - комплексної науки про живу природу [4, 158].

Завдання статті - на основі літературних і архівних джерел здійснити історичний аналіз внеску учених у розвиток біологічної науки (зокрема ботаніки та зоології) Харківського університету другої по­ловини ХІХ ст. - початку ХХ ст.

Викладання низки ботанічних дисциплін у Харківському університеті другої половини ХІХ ст. започаткував В. М. Черняєв. Перебуваючи до 1859 р. завідувачем кафедри ботаніки, він зіграв важли­ву роль у підготовці кадрів (ботаніків). Майже тридцять років був єдиним викладачем ботанічних дис­циплін і викладав ботаніку, історію ботаніки, ботанічну географію, прикладну ботаніку, мікологію і навіть зоологію [11, 105].

На початку ХІХ ст. мікологія (наука про вивчення грибів) і тісно пов’язана з нею фітопатологія знаходилися на стадії становлення. Планомірне дослідження флори і систематики грибів, детальне вивчення грибних захворювань, розробка методів боротьби з ними не проводились, із-за відсутності необхідних умов. Саме завдяки діяльності В. М. Черняєва, у Харківському університеті почали прово­дити мікологічні дослідження грибів, що сприяло інтенсивному розвитку мікології. Учений описав ряд нових для науки родів та видів грибів (Disciseda, Trichaster), читав курс лекцій "Обозрение трех царств природы" [13, 28].

Значних зусиль до вивчення грибів у Харківському університеті на початку ХХ ст. доклав українсь­кий міколог О. А. Потебня. Він став засновником оригінального напряму вивчення плеоморфізму сумчас­тих грибів у мікологічних дослідженнях. У своїх працях учений обґрунтовував теоретичні положення явища плеоморфізму в грибів, розробив методичні підходи, необхідні для вивчення цього явища. Особистим внеском Олександра Афанасійовича у розвиток мікології вважалась добре відома робота усім міколо­гам України "Грибні паразити вищих рослин Харківської і суміжних губерній" (1915 р.). Загальновизна­ними є його нововведення в галузі систематики грибів і створенні їх класифікацій. Широкого визнання фахівцями, отримав його поділ недосконалих грибів (Fungi imperfecti) на порядки (Hyphales, Coremiales, Acervulales, Pseudopycnidiales, Pycnidiales) [5, 231]. Слід зазначити, що сучасні мікологи нашої країни і ботаніки за кордоном дотримуються класифікації, запропонованої О. А. Потебнею. Зна­чення дослідника для розвитку мікології та фітопатології на Україні не обмежується його особистим внеском в науку. Усвідомлюючи необхідність всебічного вивчення біологічних особливостей грибів - паразитів культурних рослин, екології і циклів їх розвитку - для розробки ефективних методів бороть­би з грибковими хворобами учений багато зусиль доклав до створення відділу фітопатології Харківсь­кої сільськогосподарської станції. Відділ почав працювати в 1913 р., і першим його керівником став О. А. Потебня [12]. Саме існування такого відділу на чолі з блискучим фахівцем з флори і систематики паразитних грибів значною мірою стимулювало інтерес мікологів до інтенсивнішого вивчення мікро­флори Харківщини, насамперед паразитних грибів з різних систематичних груп. Тут О. А. Потебня на­вчав своїх учнів, один з яких (Т. Д. Страхов) в подальшому став відомим вітчизняним фітопатологом, основоположником застосування агротехнічних способів захисту рослин від захворювань.

Становлення альгології (наука про водорості) у Харківському університеті розпочалося із вчення А. С. Питра, який у 1868 і 1873 рр. публікував дві праці про водорості Зміївського лиману Харківської губернії. Під час своїх досліджень автор вдало описав "цвітіння" води, викликане масовим розмножен­ням Palmella uvaeformis, Leptothrix, Spirulina major тощо [14, 124].

У 70-х роках ХІХ ст. спеціаліст зі спорових рослин Л. С. Ценковський продовжив свої багаторі­чні дослідження над пальмелловидним станом водоростей, вивчаючи з цією метою різновиди пред­ставників (Stigeoclonium, Ulothrix, Cylindrocapsa). Ним було доведено, що деякі організми, які вважались самостійними родами, в дійсності були лише певними стадіями розвитку інших видів. Основним вкладом Л. С. Ценковського, у розвиток альгології вважається праця "Мікроскопічний аналіз харківської водопро­відної води (1887 р.). Лев Семенович був основоположником онтогенетичного напряму у вивченні водо­ростей [11, 12].

Наприкінці ХІХ ст. у Харківському університеті вивченням водоростей, зокрема прісноводного і морського фітопланктону, займався Л. В. Рейнгард - вихованець того ж університету. Його стаття "Первые сведения о фитопланктоне р. Сев. Донца" (1909 р.) містить систематичний список, що вклю­чає 135 видів водоростей, для збору яких учений вперше застосував планктонну сітку. У тому ж році автор опублікував працю "Фітопланктони Чорного моря, Керченської затоки, Босфору і Мармурового моря", в якій за матеріалами зборів С. А. Зернова дав характеристику систематичного складу фітоп­ланктону і його сезонних змін. Автор виявив відмінність фітопланктону Мармурового, Чорного, Серед­земного морів і його схожість. У Босфорі він дослідив закономірності розподілу фітопланктону на глибинах і на підставі своїх даних підтвердив існування двох течій на різних глибинах. В останні роки життя Л. В. Рейнгард вивчав фітопланктони Зміївського лиману. Він виявив 44 види водоростей, зок­рема 1 вид новий для науки [7, 26].

У стінах університету Л. В. Рейнгард виховав у цьому напрямку багатьох учнів, серед яких представник флористичного напряму - М. А. Алексенко. У 1900 р. він очолив Харьківське товариство природознавців і видав на основі своїх спостережень цінну наукову працю "Очерк водорослей Chlorosporeae окрестностей г. Харькова" [1, 141].

Автор першого в Росії підручника про нижчі рослини "Введение в изучение низших организмов" та співробітник Харківського університету - В. М. Арнольді на початку ХХ ст. збирав альгологічні об’єкти в околицях Харківської губернії. Під час екскурсій він знайшов тропічний вид багряної водорості Compsopogen chalybaeus і описав новий вид, як епіфіт Streblonema longiseta, що відноситься до бурих водоростей. Його цікавили питання морфології і систематики, біології і екології рослин та їх географічне розповсюдження. Володимир Митрофанович створив наукову альгологічну школу, яка згодом завою­вала всесвітню популярність. Досить часто він організовував ботанічні семінари, у яких брали участь викладачі кафедри, студенти та ботаніки Харкова. Морфолого-систематичні, онтогенетичні і в меншій мірі флористичні напрями у вітчизняній альгології розвивав його учень А. А. Коршиков [3, 135].

У стінах Харківського університету В. М. Арнольді зробив помітний вклад у розвиток ембріології рослин, зокрема голонасінних. Продовжуючи вчення свого учителя І. Д. Горожанкіна (російський емб­ріолог), В. М. Арнольді найбільшу увагу приділив маловивченій родині Taxodiaceae, детально описав розвиток жіночих гематофітів, пилкових трубок, дослідив процес запліднення і послідовність форму­вання зародка. Велику зацікавленість мали його лекції, пов'язані з вивченням змін ядра яйцеклітини під час і після запліднення, а також специфічні утворення, що містились в цитоплазмі яйцеклітини [2, 166].

Завдяки діяльності Л. С. Ценковського наприкінці ХІХ ст. широкого розмаху набирала мікробіо­логія як самостійна наука. У цей період Л. С. Ценковський, О. О. Мочутковський та інші вітчизняні вчені вели боротьбу з такими захворюваннями, як сибірська язва, чума, холера тощо. Лев Семенович про­довжував свої багаторічні дослідження з вивчення розвитку і систематики мікроорганізмів. Вони при­вели його до висновку про наявність у одноклітинних, водоростей, джгутикових і бактерій пальмеллеподібної стадії, тобто особливої слизової оболонки. Дослідник надав докладну характерис­тику 43 видів мікробів, вивчення яких мало велике значення для агрономії, ветеринарії і медицини. У 1873 р. Л. С. Ценковський досліджував міцеліальні плівки, що з’являлися при виготовленні пива, вина, оцту, при заготовках квашеної капусти, огірків тощо. Він ідентифікував склад мікроорганізмів, що ство­рюють білі нальоти, до яких відносять і гриби, прослідковував їх розвиток та зробив висновки про ге­нетичні зв’язки деяких з них (Mycoderma vini Desm., Penicillium vini Fr. та ін.) [11, 13].

За ініціативою Л. С. Ценковського при ботанічному кабінеті Харківського університету, була ство­рена перша мікробіологічна лабораторія, де учений розробив методику виготовлення вакцин, зокрема ме­тод щеплення проти сибірської язви. Він удосконалив методи боротьби з сибіркою, сприяв організації пастерівської станції у Харкові. За наукову працю ученого назвали "українським Пастером" [10, 186].

Розвитком зоології хребетних тварин у Харківському університеті досліджуваного періоду займався Олександр Михайлович Нікольський. Діяльність О. М. Нікольського в стінах університету була дуже продуктивною. Він вивчав фауну хребетних тварин, насамперед амфібій, рептилій і риб. Великий успіх у розвитку зоології мали підручники Нікольського. Книга "География животных" (1909 р.) - перший оригінальний посібник з зоогеографії у нашій країні [8, 198]. Чимало його праць присвячено іхтіофауні, зокрема рибам Чорного моря та інших водоймищ. Олександр Михайлович опублікував ви­значник риб України (1930 р.), багато зробив для поповнення й розширення зоологічного музею Хар­ківського університету [6, 58].

Не можна залишити поза увагою розвиток зоогеографії та фауністики, зокрема орнітології, у дослідженнях Петра Петровича Сушкіна - вихованця Московського університету. Працюючи профе­сором Харківського університету (1909-1919 рр.), він не залишав польової роботи, пов’язаної з фауніс­тичними дослідженнями. Діяльність Петра Петровича у Харкові була різнобічною: він був видатним фауністом-орнітологом, порівняльним анатомом, відзначився як талановитий педагог і активний гро­мадський діяч. Результатом його дослідження стала двохтомна праця "Птицы Советского Алтая и прилежащих частей северо-западной Монголии" (1938 р.). Написання роботи він розпочав у Харкові, а закінчив у Ленінграді, завершуючи історико-географічний етап у дослідженні фауни нашої країни. Приділяючи багато уваги питанням походження, формування й складу фауни, П. П. Сушкін не зали­шав поза сферою своїх досліджень зоологічну географію і систематику. Він вперше обґрунтував прин­цип порівняльно-анатомічного розподілу денних хижаків на родини орлиних і соколиних. Тепер цей поділ прийнятий у науці [6, 138].

Особливий вклад у розвиток зоології безхребетних вніс П. Т. Степанов. У Харкові він провів перші ембріологічні дослідження, розробив методи боротьби з шкідниками сільського господарства. Важливе значення мали виконані П. Т. Степановим, дослідження з біології і поширення хлібного жука. У кінці ХІХ ст., він завідував зоологічним кабінетом, який широко використовували студенти для прак­тичних занять. У кабінеті знаходилися зоотомічні препарати, скелети і систематизовані експонати. Згодом, завдяки активній роботі учених-біологів В. М. Черняєва, П. П. Сушкіна, А. М. Никольского, Т. Ф. Тимофєєва та інших зоологічний кабінет перетворився на музей природничої історії [10, 185].

На початку ХХ ст. Георгій Федорович Арнольд працював у Харківському університеті асистен­том кафедри зоології, а у 1922 р. був затверджений у званні професора та призначений завідувачем кафедри зоології безхребетних. Він один із організаторів біологічного факультету цього університету та його перший декан. Георгій Федорович був талановитим педагогом. Його лекції відзначались новіт­нім науковим матеріалом і чудово ілюструвалися наочними посібниками. Він зразково поставив прак­тичні заняття з зоології безхребетних, використовуючи наочність. За ініціативою Г. Ф. Арнольда у Харківському університеті стали традиційними виїзди студентів-зоологів на морську виробничу прак­тику, де студенти мали можливість удосконалювати і закріплювати свої теоретичні знання [4, 238]. У стінах закладу ним виховано велику кількість відомих зоологів. Ученому належать наукові праці з сис­тематики, ембріології і філогенії ряду груп безхребетних тварин. Серед його досліджень найціннішими є праці з ембріонального розвитку немертин "К развитию Lineus gesserensis E. F. Muller" (1898 р.) і ба­гатоніжок, які відіграли важливу роль у розвиткові досліджень фауни Сіверського Дінця. Перебуваючи в університеті, Г. Ф. Арнольд одночасно працював на Харківській дослідній станції бджільництва. Там він займався виведенням продуктивної породи бджіл. Його праця "Биометрическое исследование хо­ботка украинской породы пчел" (1924 р.) була премійована на Всесоюзній сільськогосподарській ви­ставці в Москві. Вчений також працював над науковою розробкою філогенії безхребетних. Ці роботи лягли в основу курсу філогенії безхребетних, який він читав впродовж кількох років у Харківському уні­верситеті [6, 120].

Отже, біологічна наука (ботаніка та зоологія) в другій половині XIX ст. - на початку ХХ ст. у Харків­ському університеті була представлена поацями в галузі мікологічних, морфолого-систематичних, фауніс­тичних та в меншій мірі флористичних досліджень, а також докладним вивченням окремих дисциплін: мікології, альгології, ембріології, іхтіології, ентомології тощо. Їх становлення і прогрес були зумовлені дослідженнями науковців кафедри ботаніки та зоології: В. М. Черняєва, О. А. Потебні, Л. С. Ценковсь­кого, Л. В. Рейнгарда, В. М. Арнольді, О. М. Нікольського, П. Т. Степанова та ін.