Статтею 45 Конституції України закріплено право працівників на відпочинок шляхом надання їм відпустки.
Державні гарантії та відносини, пов’язані з відпусткою, регулюються також Законом України «Про відпустки», Кодексом законів про працю України (далі – КЗпП).
Законом України «Про відпустки» встановлено державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров’я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Право на відпустку мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.
Нарівні з громадянами України право на відпустки мають іноземці та особи без громадянства, які працюють в Україні.
Одним із видів відпусток є соціальні відпустки:
– відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами;
– відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
– відпустка у зв’язку з усиновленням дитини;
– додаткова відпустка працівникам, які мають дітей.
Оплачувана відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами надається жінкам на підставі медичного висновку тривалістю: до пологів – 70 календарних днів; після пологів – 56 календарних днів (70 календарних днів – у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів), починаючи з дня пологів.
Особам, які усиновили новонароджених дітей безпосередньо з пологового будинку, надається відпустка з дня усиновлення тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів – при усиновленні двох і більше дітей). У разі усиновлення дитини (дітей) обома батьками вказана відпустка надається одному з батьків на їх розсуд.
Тривалість відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами обчислюється сумарно і становить 126 календарних днів (140 календарних днів – у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів). Така відпустка надається жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів.
У разі надання жінкам відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами роботодавець зобов’язаний за заявою жінки приєднати до неї щорічні основну і додаткову відпустки незалежно від тривалості її роботи на даному підприємстві, в установі, організації в поточному робочому році.
Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається після закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки.
Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, та одним із прийомних батьків.
Зазначеним особам, крім осіб, які усиновили чи взяли дитину під опіку у встановленому законодавством порядку, та прийомних батьків, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на підставі довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати).
За бажанням жінки або вищезазначених осіб у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому, за ними зберігається право на одержання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в період відпустки для догляду за дитиною.
Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не надається, якщо дитина перебуває на державному утриманні (крім прийомних дітей у прийомних сім’ях).
Відпустка для догляду за дитиною зараховується як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час відпустки до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.
Особі, яка усиновила дитину з числа дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування, старше трьох років, надається одноразова оплачувана відпустка у зв’язку з усиновленням дитини тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів – при усиновленні двох і більше дітей) без урахування святкових і неробочих днів після набрання законної сили рішенням про усиновлення дитини (якщо усиновлювачами є подружжя – одному з них на їхній розсуд).
Відпустка у зв’язку з усиновленням дитини віком старше трьох років надається за заявою особи, яка усиновила дитину, на підставі рішення про усиновлення дитини та оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.
Законодавством про відпустки передбачено також надання додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.
Відповідно до статті 19 Закону «Про відпустки» та статті 182-1 КЗпП жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, чи одному із прийомних батьків надається щороку додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.
За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.
Додаткові відпустки працівникам, які мають дітей, надаються понад щорічну основну відпустку, щорічну додаткову відпустку за роботу із шкідливими і важкими умовами праці, щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами.
Додаткові відпустки переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному для перенесення щорічної відпустки.
Порядок отримання застрахованими особами та членами їх сімей санаторно-курортного лікування, що сплачується за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затверджений постановою Правління Фонду від 25.02.2009 № 12 (останні зміни внесено постановою від 24.04.2013 № 14), зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14.04.2009 за № 339/16355.
Порядок визначає умови отримання застрахованими особами і членами їх сімей (а також особами, які навчаються у вищому навчальному закладі) санаторно-курортного лікування, сплаченого за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
Рішення про виділення путівки застрахованій особі, згідно з пунктом 4.1. Порядку, приймає комісія (уповноважений) із соціального страхування підприємства, установи, організації на підставі поданої нею заяви та довідки для одержання путівки (форма № 070/о, затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я України від 27.12.99 № 302).
На підставі прийнятого комісією рішення підприємство, яке є основним місцем роботи застрахованої особи, видає путівку до санаторію в період відпустки.
Путівка видається одному із застрахованих батьків (матері або батькові) за наявності медичних показань на санаторно-курортне лікування та на підставі заяви застрахованої особи та медичних довідок для дорослого та дитини:
– для лікування дитини та дорослого – з частковою оплатою в розмірі 10 відсотків її вартості;
– для лікування двох дітей та дорослого – безкоштовно;
– для самостійного лікування дитини, яка є членом сім’ї застрахованої особи, у санаторно-курортному закладі для дітей – з частковою оплатою в розмірі 10 % вартості путівки.
Путівка згідно з медичними показаннями видається також для спільного санаторно-курортного лікування чоловіка і дружини, які працюють на цьому підприємстві та перебувають у шлюбі, або їх дітей віком від 4 до 18 років, у тому числі для члена сім’ї (дружини або чоловіка), який працює на іншому підприємстві і є застрахованою особою, та члена сім’ї, який навчається у вищому навчальному закладі з денною формою навчання.
Путівка члену сім’ї, який працює на іншому підприємстві (навчається у вищому навчальному закладі з денною формою навчання), видається за умови надання довідки з місця його основної роботи (навчання) про те, що він не користувався цією соціальною послугою протягом календарного року.
Згідно з пунктом 4.11. Порядку комісією із соціального страхування може прийматися рішення про поділ путівки для спільного санаторно-курортного лікування дружини або чоловіка, які перебувають у шлюбі, та працюють, у тому числі на іншому підприємстві, або дитини віком від 4 до 18 років, яка навчається у вищому навчальному закладі з денною формою навчання, за умови попереднього отримання письмового погодження адміністрації санаторно-курортного закладу і терміну лікування кожної особи не менше 12 діб.
Виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в листі від 02.08.2011 № 01-16-2214 надано роз’яснення щодо поділу путівок на санаторно-курортне лікування.
На думку дирекції Фонду такий поділ санаторних путівок для лікування в умовах спеціалізованих оздоровниць не відповідає положенням наказу Міністерства охорони здоров’я України від 6.02.2008 № 56 «Про затвердження клінічних протоколів санаторно-курортного лікування в санаторно-курортних закладах (крім туберкульозного профілю) для дорослого населення» з точки зору медичних показань.
Оскільки відповідно до вимог лікувально-відновлювальних процесів передбачено комплекс медичних заходів, до складу яких входять як лікувальні процедури, так і кліматично залежні заходи, що базуються на певному періоді часу, а саме: 18, 21, 24 дні.
Поділ путівок не гарантує і не забезпечує нормативного лікувально-відновлювального процесу, а тому не може бути прийнятним під час здійснення оздоровчого процесу застрахованих осіб та членів їх сімей за рахунок коштів Фонду.
Вважаємо, що у випадку виникнення спірних ситуацій щодо поділу путівки мають бути застосовані правові норми пункту 4.11. Порядку, затвердженому постановою Правління Фонду та зареєстрованому в Мінюсті, які передбачають таку можливість.
Листи ВД Фонду соціального страхування мають консультаційний характер.
Такий висновок випливає з аналізу положень Закону України від 18.01.2001 № 2240-III «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» (далі – Закон № 2240), Статуту Фонду, затвердженого постановою правління Фонду від 05.06.2001 № 9 (далі – Статут), Положення про виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затвердженого постановою правління Фонду від 5.06.2001 № 10 (далі – Положення).
Відповідно до статті 9 Закону № 2240 фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі – Фонд) є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, провадить акумуляцію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансування матеріального забезпечення та соціальних послуг, види яких передбачені статтею 34 цього Закону, та забезпечує їх надання, а також здійснює контроль за використанням цих коштів. Фонд належить до цільових позабюджетних страхових фондів. Діяльність Фонду регулюється цим Законом, іншими законодавчими актами та статутом Фонду, який затверджується його правлінням.
Згідно з пунктом 1.7. Статуту Фонду управління Фондом здійснюють правління та виконавча дирекція Фонду.
Рішення правління Фонду оформляється постановою, яка є обов’язковою для виконання органами Фонду, страхувальниками та застрахованими особами (пункт 4.5. Статуту).
Правління Фонду у межах своїх повноважень приймає нормативно-правові акти, що підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому для реєстрації нормативно-правових актів органів виконавчої влади, якщо вони стосуються прав і обов’язків страхувальників та застрахованих осіб.
Рішення правління Фонду, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Виконавча дирекція Фонду забезпечує виконання рішень правління та надає, зокрема, застрахованим особам і страхувальникам консультації з питань застосування законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням (п. п. 5.1.,5.3. Статуту, п. п. 1.1.,1.3. Положення).
З 1 липня 2014 року в Україні збільшено розмір допомоги при народження дитини. Збільшення допомоги передбачено Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створенні передумов для економічного зростання в Україні», що був прийнятий Верховною Радою України 27 березня 2014 року.
Розмір допомоги при народження дитини збільшився на 10 тисяч 320 гривень і складає 41 тисячу 280 гривень.
Цим Законом, допомога при народженні дитини та допомога по догляду за нею до досягнення трирічного віку об’єднані в один вид допомоги – допомога при народженні дитини. Незалежно від того першою, другою чи третьою народилася дитина, розмір допомоги виплачується в розмірі 41 тисячі 280 гривень.
Після народження дитини сім’я отримує кошти в сумі 10 тисяч 320 гривень. Решта суми виплачуватиметься протягом 36 місяці по 860 гривень щомісячно.
Час знаходження члена сім’ї у відпустці по догляду за дитиною до трьох років зараховується до трудового стажу. Якщо член сім’ї, який безпосередньо здійснює догляд за дитиною та отримує допомогу на дитину вирішив приступити до роботи, за ним зберігається право на виплату допомоги до досягнення дитиною трирічного віку.
Крім того допомога, що була призначена до 1 липня 2014 року не переглядатиметься, а буде виплачуватися в тих же розмірах і строках, що була призначена.
Оскільки згідно із нормами Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» допомога при народженні дитини надається в розмірі встановленому на дату народження дитини.
Оплачувана відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами надається жінкам у відповідності до положень статті 179 Кодексу законів про працю України та статей 17, 20 Закону України «Про відпустки».
Така відпустка надається на підставі листка непрацездатності у зв’язку з вагітністю та пологами за місцем спостереження за вагітною з 30 тижнів вагітності воднораз на 126 календарних днів (70 календарних днів до передбачуваного дня пологів і 56 – після).
Порядок оформлення листка непрацездатності визначено пунктом 6 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України від 13 листопада 2001 № 455.
Листок непрацездатності у зв’язку з вагітністю та пологами є також підставою для призначення допомоги по вагітності та пологах.
Відповідно до ст. 38 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18 січня 2001 № 2240-III матеріальна допомога надається у формі матеріального забезпечення, що компенсує втрату заробітної плати (доходу) за період відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
Працівниця, яка під час перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку завагітніла і отримала листок непрацездатності, має звернутися до роботодавця із заявою про надання їй відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, на підставі якої роботодавцем видається відповідний наказ.
За період відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, що збігається з відпусткою для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, допомога по вагітності та пологах виплачується незалежно від допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Розмір зазначеної допомоги обчислюється сумарно та надається в повному обсязі незалежно від кількості днів відпустки, фактично використаних до пологів, у розмірі 100 % середньої заробітної плати.
Середня заробітна плата для нарахування допомоги по вагітності та пологах обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 № 1266.
Рішення про призначення допомоги по вагітності та пологах застрахованій особі має прийняти та оформити протоколом комісія (уповноважений) із соціального страхування.
Документи для призначення допомоги по вагітності та пологах розглядаються комісією не пізніше десяти днів з дня їх надходження, а виплата допомоги проводиться у найближчий після дня призначення допомоги строк, установлений для виплати заробітної плати. При цьому, право на отримання на першу дитину допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не втрачається.
Як здійснюється оплата праці вчителю, який викладає декілька навчальних предметів?
Чи поширюється підвищення посадового окладу за звання «учитель-методист» на все його педагогічне навантаження ?
Пунктом 3.25. Типового положення про атестацію педагогічних працівників, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 06.10.2010 № 930, передбачено, що вчителі, які мають педагогічне навантаження з кількох предметів, атестуються з того предмета, який викладають за спеціальністю. У цьому випадку присвоєна кваліфікаційна категорія поширюється на все педагогічне навантаження. Необхідною умовою при цьому є підвищення кваліфікації з предметів інваріантної складової змісту загальної середньої освіти. Зазначеним пунктом умови щодо обов’язковості підвищення кваліфікації з предметів варіативної складової не передбачено.
Отже, при атестації вчителя, який, крім предмета за спеціальністю, викладає інші предмети інваріантної та варіативної складової, присвоєна за результатами атестації кваліфікаційна категорія поширюється на все педагогічне навантаження, зокрема і на години варіативної складової змісту загальної середньої освіти.
Працівники, які мають педагогічні звання, повинні під час чергової атестації, яка відповідно до п. 1.7 Типового положення здійснюється один раз на п’ять років, також атестуватися на відповідність раніше присвоєним педагогічним званням (лист МОНмолодьспорту від 22.02.2012 № 2/1-13-430).
Відповідно до пункту 5.1. Типового положення про атестацію педагогічних працівників за результатами атестації педагогічним працівникам, які досягли високих показників у роботі, присвоюються педагогічні звання: «викладач-методист», «учитель-методист», «вихователь-методист», «педагог-організатор-методист», «практичний психолог – методист», «керівник гуртка – методист», «старший викладач», «старший учитель», «майстер виробничого навчання I категорії», «майстер виробничого навчання II категорії». Тобто, кожне з цих педагогічних звань присвоюється педагогічним працівникам відповідно до посади, яку вони займають згідно з Переліком посад педагогічних працівників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2001 № 963. Так, звання «викладач-методист» присвоюється викладачу, «учитель-методист» – учителю, «вихователь-методист» – вихователю, «педагог-організатор-методист» – педагогу-організатору, «старший вихователь» – вихователю тощо. Виключення щодо присвоєння педагогічних звань не за посадою стосується лише посад музичного керівника та інструктора з фізкультури дошкільного навчального закладу, яким відповідно до пункту 5.2. положення може присвоюватися педагогічне звання «вихователь-методист».
Отже, педагогічне звання «учитель – методист» присвоюється працівнику, який займає посаду вчителя незалежно від обсягу його навантаження та кількості предметів, які він викладає.
Слід також зауважити, що відповідно до Типового положення про атестацію педагогічних працівників атестація педагогічних працівників – це система заходів, за якою визначаються відповідність педагогічного працівника займаній посаді.
Згідно з підпунктом г пункту 5 Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти, затвердженої наказом Міністерства освіти України від 15.04.1993 № 102, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27.05.1993 за № 56, присвоєні звання дають право на підвищення ставок. За звання «учитель-методист» ставки заробітної плати підвищуються на 15 відсотків (п. 24 Інструкції).
Відповідно до пункту 63 Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти оплата праці педагогічних працівників установ і закладів освіти провадиться виходячи із встановлених ставок заробітної плати з врахуванням підвищень, фактичного обсягу педагогічної роботи, доплат та надбавок.
Виходячи з вищевикладеного, підвищення ставки заробітної плати за присвоєне педагогічне звання «учитель-методист», як і присвоєна за результатами атестації кваліфікаційна категорія, поширюється на все педагогічне навантаження учителя незалежно від кількості предметів, які він викладає.
Ураховуючи складну суспільно-політичну ситуацію у країні, спричинену агресією Росії, Міністр освіти і науки України Сергій Квіт звернув увагу працівників освіти на відповідальність педагогічних та науково-педагогічних працівників за виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу (лист МОН від 29.07.2014 № 1/9-382).
У листі йдеться, що у час, коли більшість педагогічних та науково-педагогічних працівників проявляють високу громадянськість і патріотизм, інша, незначна частина осіб з їх числа, брали участь в організації так званих «референдумів» у Донецькій та Луганській областях чи навіть стали безпосередніми учасниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР».
«Недотримання або порушення законодавства педагогічними та науково-педагогічними працівниками, участь у антидержавній діяльності повинно тягнути за собою правові наслідки, що визначені законодавством України, в тому числі, Кодексом законів про працю України», – наголосив Міністр Сергій Квіт у листі до місцевих органів управлінь освітою та керівників навчальних закладів.
У листі зазначається, що крім загальних підстав розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, статтею 41 Кодексу, для певних категорій працівників визначені додаткові підстави, за якими вони можуть бути звільнені з роботи.
Підвищена відповідальність працівників обумовлена тим, що вони перебувають в особливому правовому становищі та виконують специфічні функції, не властиві іншим категоріям працівників. Дії чи бездіяльність таких працівників можуть призвести до порушення конституційних прав та свобод громадян, завдати значної шкоди суспільним відносинам та авторитету як самої держави, так і суб’єктів господарювання.
Так, відповідно до пункту 3 статті 41 Кодексу підставою для звільнення особи з ініціативи власника або уповноваженого ним органу є вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.
Перелік суб’єктів, які можуть бути звільненими за зазначеною підставою, наведений у статті 50 Закону України «Про освіту», а також в абзаці третьому пункту 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів». Це можуть бути керівні, педагогічні, наукові, науково-педагогічні працівники, спеціалісти, вихователі, вчителі, викладачі, практичні психологи, соціальні педагоги, майстри виробничого навчання, методисти, педагогічні працівники позашкільних закладів.
Звільнення на підставі зазначених вище правових норм допускається як за вчинення аморального проступку при виконанні трудових обов’язків, так і не пов’язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті).
У зв’язку з цим, Міністр освіти і науки України Сергій Квіт доручив місцевим органам управлінь освітою та керівникам навчальних закладів при комплектуванні кадрів педагогічних та науково-педагогічних працівників, укладанні та переукладанні контрактів взяти до уваги зазначені вище обставини та забезпечити, щоб навчально-виховний процес в системі освіти України забезпечували особи, що не заплямували себе в терористичних організаціях чи посібництвом їм. Зі свого боку Міністерство освіти і науки та Державна інспекція навчальних закладів України вживатимуть спеціальних заходів стосовно моніторингу вирішення зазначених питань.
ЮНІСЕФ пропонує шість стратегій, що зможуть об’єднати всі елементи суспільства – від сім’ї до держави, у боротьбі із насильством над дітьми. Вони передбачають: підтримку батьків та навчання дітей із метою отримання певних життєвих навичок; зміну суспільної думки; посилення кримінального та соціального законодавства, судової системи країн; підвищення обізнаності та поширення інформації про насильство над дітьми, його вплив на людей і соціально-економічну ситуацію з метою зміни соціальних норм та ставлення до насильства.
Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) опублікував найбільш повний в історії звіт про насильство щодо дітей у всьому світі – Hidden in the Plain Sight («Сховане у всіх на очах»). Дані звіту шокують: окрім того, що в кожній країні та кожній громаді трапляється значна кількість випадків фізичного, сексуального та психологічного насильства над дітьми, виявилось, що в багатьох випадках жорстоке поводження знаходить виправдання та схвалення у суспільстві, таким чином залишаючи його «схованим на найвиднішому місці».
Звіт ЮНІСЕФ «Hidden in the Plain Sight» базується на даних із 190 країн. У ньому задокументовані факти насильства над дітьми в школі, вдома, в найближчому оточенні. Подробиці складаються в сумну картину: насильство часто триває роками, навіть передається від покоління до покоління. Як наслідок, діти, які стають жертвами, мають мало шансів успішно працевлаштуватися, живуть у бідності та поводяться жорстоко з іншими людьми. Автори дослідження наголошують на тому, що інформацію надавали лише ті люди, які хотіли і могли нею поділитися, і звіт відображає лише видимий мінімум реальної ситуації.
«Це незручні факти – ні уряд, ні батьки не хочуть їх бачити», – зазначив виконавчий директор ЮНІСЕФ Ентоні Лейк. «Та допоки ми не почнемо боротись із жахливою реальністю, про яку свідчить статистика, ми не зможемо змінити суспільної думки, що насильство щодо дітей є припустимим і дозволеним. Так не повинно бути».
Основні результати дослідження:
– Сексуальне насильство: У всьому світі близько 120 млн дівчат віком до 20 років були примушені до насильницького статевого акту, це – кожна десята дитина жіночої статі. Кожна третя дівчинка-підліток, яка перебувала у шлюбі, постраждала від психологічного, фізичного або сексуального насильства з боку свого чоловіка. У Демократичній республіці Конго та Екваторіальній Гвінеї 70 % випадків сексуального насильства відбуваються з боку партнера. У Танзанії, Уганді та Зімбабве цей показник становить близько 50 %. У Швейцарії, за даними опитування 2009 року хлопчиків і дівчаток віком від 15 до 17 років, 8 % підлітків щонайменше один раз ставали жертвами сексуального насильства з фізичним контактом. Найбільш поширена форма сексуального насильства є знущання в Інтернеті.
– Вбивство. Серед усіх випадків насильницької смерті у світі одна п’ята припадає на дітей і підлітків віком до 20 років – так, у 2012 році відбулось 95 тис. вбивств. У таких країнах, як Панама, Венесуела, Сальвадор, Тринідад і Тобаго, Бразилія, Гватемала та Колумбія, вбивство є найчастішою причиною смерті хлопчиків віком від 10 до 19 років. Найбільше випадків насильницької смерті серед дітей – 13 тисяч протягом року – відбулось у Нігерії. Серед країн Західної Європи та Північної Америки найвищий рівень вбивств дітей у США.
– Знущання: У світі кожен третій учень у віці 13-15 років зазнає регулярних знущань у школі; в Самоа таких знущань зазнають троє із чотирьох підлітків. Майже третина учнів віком 13 – 15 років в Європі та Північній Америці зізнаються, що знущаються над іншими, а в Латвії та Румунії це роблять шестеро з десяти підлітків.
– Фізичне покарання. Близько 17 % дітей у 58 країнах зазнають фізичних покарань – удари в голову, вуха чи обличчя, багаторазові побиття. У Чаді, Єгипті та Ємені понад 40% дітей віком від 2 до 14 років зазнають жорстких фізичних покарань. У всьому світі троє з десяти дорослих вважають, що фізичне покарання є необхідним елементом виховання. У Свазіленді 82 % людей впевнені, що фізичне покарання є обов’язковим.
– Ставлення до насильства. Майже половина дівчаток віком від 15 до 19 років (приблизно 126 млн) вважає, що чоловік має право бити дружину за певних обставин. Цей показник перевищує 80 % в Афганістані, Гвінеї, Йорданії, Малі та Східному Тіморі. У 28 з 60 країн більше дівчат, ніж хлопців, вірять у те, що в деяких випадках насильство над жінкою виправдане. У Камбоджі, Монголії, Пакистані, Руанді та Сенегалі вдвічі більше дівчат переконані у тому, що чоловік іноді правильно чинить, коли б’є дружину. Дані з 30 країн свідчать про те, що семеро із 10 дівчат, які ставали жертвами фізичного або сексуального насильства, ніколи не звертались по допомогу: багато з них не вважає те, що відбулось, насильством або не ставиться до цього як до проблеми.
Поняття «страхового стажу» введено Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9.07.2003 № 1058-IV (далі – Закон № 1058), який набув чинності з 1 січня 2004 року.
З цього часу поняття «трудовий стаж» замінюється поняттям «страховий стаж» та є одним із основних факторів, що впливають на розмір майбутньої пенсії.
Під страховим стажем розуміють період, протягом якого особа або її роботодавець сплачували страхові внески до Пенсійного фонду України.
Відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України, п. 1.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства юстиції, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності або у фізичної особи понад п’ять днів, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. До трудової книжки заносяться,зокрема, відомості про роботу.
Але варто зауважити, що записи в трудовій книжці про трудову діяльність працівника, що підтверджують трудовий стаж, не завжди відповідають його страховому стажу.
Так, трудовий стаж до 1 січня 2004 року зараховується як страховий стаж.
У випадку, якщо особа не працювала та отримувала допомогу по безробіттю або отримувала матеріальну допомогу під час підвищення кваліфікації, професійної підготовки, перепідготовки тощо, то такі періоди включаються до страхового стажу.
Для того, щоб до страхового стажу було зараховано один робочий місяць, сума внеску до Пенсійного фонду повинна бути не меншою, ніж та, що обчислена із мінімальної заробітної плати, тобто не менше розміру мінімального страхового внеску.
Період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, отримання виплат за окремими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування, крім пенсій усіх видів (за винятком пенсії по інвалідності), включається до страхового стажу як період, за який сплачено страхові внески виходячи з розміру мінімального страхового внеску.
Навчання у вищому навчальному закладі до 1 січня 2004 року зараховується до трудового стажу і автоматично стає страховим стажем. Після цієї дати період навчання до страхового стажу не зараховується, оскільки навчальний заклад не сплачує страхові внески за студента. Цей період може бути зарахований до страхового стажу за умови добровільної сплати страхового внеску не пізніше 20-го числа кожного місяця. Орієнтовний розмір внеску на даний час складає 450 гривень (37% х 1218 грн.).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло раніше.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення відповідної доплати.
У разі, якщо зазначену доплату не було здійснено, до страхового стажу зараховується період, визначений за кожний місяць сплати страхових внесків за формулою: ТП = Св : В, де ТП – тривалість періоду, що зараховується до страхового стажу та визначається у місяцях; Св – сума єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, сплаченого за відповідний місяць; В – мінімальний розмір страхового внеску за відповідний місяць.
В окремих випадках для підтвердження страхового стажу застрахованої особи крім трудової книжки потрібні додаткові документи, що підтверджують періоди, впродовж яких застрахованою особою страхові внески не сплачувались, але які відповідно до законодавства про соціальне страхування, зараховуються до страхового стажу:
– довідки з попередніх місць роботи працівника про заробітну плату, з якої сплачувались страхові внески до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; листки непрацездатності;
– відомості про нарахування допомоги по тимчасовій непрацездатності та вагітності та пологах із зазначенням періодів, за які надавалися страхові виплати;
– накази про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
– довідки про періоди одержання виплат за окремими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування.
Під поняттям «загальний трудовий стаж» розуміється сумарна тривалість роботи робітником або службовцем, або в іншій суспільно-корисній діяльності, якщо їх включення в трудовий стаж передбачено чинним законодавством.
Загальний трудовий стаж відрізняється від спеціального тим, що при його обчисленні тривалість перерв у трудовій діяльності, причини звільнення і характер роботи не мають значення. Поняття загального та спеціального трудового стажу застосовувалося в пенсійному законодавстві для визначення права на призначення пенсій за віком, пенсій на пільгових умовах та за вислугу років.
Спеціальний трудовий стаж – це тривалість роботи у певних галузях народного господарства, у певних умовах праці, у визначених місцевостях чи природно-кліматичних умовах, за професіями, посадами. Спеціальний трудовий стаж враховується при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, а також пенсії за вислугу років.
Пенсія науковому (науково-педагогічному) працівникові призначається при досягненні пенсійного віку: чоловікам – за наявності страхового стажу не менше 35 років, серед них стажу наукової роботи не менше 20 років; жінкам – за наявності страхового стажу не менше 30 років, серед них стажу наукової роботи не менше 15 років.
Право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти за наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, затвердженим постановою КМУ від 04.11.1993 № 909.
У статті 7 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» зазначено, що страховий стаж – це період (строк), протягом якого особа підлягала загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем або нею страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини.
Страховий стаж обчислюється за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, а до впровадження такої системи – у порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
Статтею 6 цього закону не передбачено включення до кола осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, учнів, студентів, аспірантів, докторантів (крім випадків, коли ці особи працюють за наймом) і відповідно не передбачено сплату за них страхових внесків до Фонду. Тому періоди навчання після 28 лютого 2001 р. до страхового стажу не включаються.
Чи включається до страхового стажу час навчання?
Якщо такі періоди мали місце до 28 лютого 2001 р., то відповідно до п.5 раніше діючих Правил обчислення загального трудового стажу для призначення працівникам допомоги по тимчасовій непрацездатності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 1998 року № 1658, час навчання у вищому закладі освіти (у тому числі на підготовчих відділеннях), в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі з денною (очною) формою навчання до загального стажу для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності не враховувався.
Отже, до 1 січня 2011 року страховий стаж для оплати листків непрацездатності обчислюється на підставі документів і в порядку, визначеному законодавством, що діяло раніше.
Винятком було зарахування до загального трудового стажу періоду навчання в професійно-технічному училищі. Отже, період навчання в профтехучилищі зараховується до страхового стажу застрахованої особи для оплати листка непрацездатності до 27 лютого 2001 р. включно.
Якщо під час проходження студентом вищого навчального закладу практики, його приймають на робоче місце і посаду, що оплачується, то у такому разі період проходження виробничої практики зараховується до страхового стажу незалежно від того чи мав він місце до 28 лютого 2001 р., із 28 лютого 2001 р. до 31 грудня 2010 р. чи після 1 січня 2011 р.
У цьому випадку із студентом, який навчається на очному відділенні вищого навчального закладу, обов’язково укладається строковий трудовий договір, згідно з яким йому нараховується заробітна плата, з якої утримуються страхові внески.
При цьому варто зважати на те, що після 1 січня 2011 р. якщо зарплата студента за фактично відпрацьований час у місяці не буде сягати розміру мінімальної (і сума страхового внеску буде меншою за мінімальний), цей місяць до страхового стажу увійде не повністю, а пропорційно сумі сплаченого страхового внеску.
Уряд вважає неприпустимим забезпечення економії бюджетних коштів за рахунок зменшення розмірів надбавок і доплат , які встановлені працівникам закладів та установ освіти.
Кабінет Міністрів України запевнив освітян, що проект Закону України «Про удосконалення норм законів з метою забезпечення фінансово-економічної стабільності в Україні», який спричинив негативний резонанс серед педагогічних працівників та науковців, Уряд не підтримав і цей документ офіційно не поданий на розгляд до Верховної Ради України.
Окрім того, Уряд не приймав жодних рішень, які б передбачали звуження трудових прав працівників навчальних закладів та установ освіти або зменшення розмірів їх фінансового забезпечення.
